Кожен крок 11-річній Ніно дається насилу та з жахливим болем. У дитини викривлені кісточки, і під час ходьби стопи повністю вивертаються. Дівчинка сильно кульгає і швидко втомлюється. Ноги тремтять від перенапруження й підкошуються, а на п’ятах утворюються мозолі, що гнояться та кровоточать. Ніно: «У мене сильно болять ноги й коліна. Я не можу описати вам, наскільки це боляче. Ніби ходиш розпеченою сковорідкою. Часто стопи зводять судоми, і тоді я взагалі не можу зробити жодного кроку. Подивіться на мої ноги: мозолі тріскаються, з них витікають гній та кров, а в мене піднімається температура». Якщо ми не допоможемо цій красивій дівчинці якнайшвидше зробити операцію на ногах, вона на все життя може залишитися інвалідом. Грошей на лікування родина немає. Їй буквально доводиться виживати на соціальну допомогу та пенсію доньки. Друзі, наша підтримка цій сім’ї зараз дуже потрібна!

Під час частих нападів м’язи малюка натягуються, як струна, а він сам кричить, як важкопоранений птах. Його голос чують навіть сусіди! А потім від горя та безсилля починає кричати мати… Якщо осторонь подивитися на цей нелюдський душевний біль, то можна знепритомніти. Йосеб страждає на ДЦП із народження: він не говорить, не ходить і навіть не в змозі елементарно перевернутися на інший бік. При цьому хлопчика мучать страшні болі. Щоб полегшити стан дитини, потрібна акватерапія в Батумі. У воді постійно напружені м’язи хворого хлопчика розслабляються, і біль зменшується. Але в матері немає зайвої копійки. Годі й казати про таксі, щоб відвезти улюблену дитину за 50 кілометрів до Батумі. Матері ні на кого розраховувати, крім нас, друзі! Молода жінка самотужки бореться за здоров’я сина. З чоловіком вони розлучилися.

Друзі, родину наших співвітчизників нещодавно спіткало велике нещастя: кімнату раптово охопило полум’я, а відчайдушні крики дітей «Допоможіть!», здавалося, досягали небес. Голоси маленьких янголят, ймовірно, справді долетіли до Царства Божого, тому їх дивом вдалося врятувати. Але у дворічного Ніколоза досі залишаються сліди опіків. Місцеве самоврядування пообіцяло родині Квінікадзе, що допоможе їм звести будинок поруч із зруйнованим, але сім’я більше не сподівається на це. Друзі, цілком логічно, що ви ставите запитання, чому бідна родина втратила надію на виконання цієї обіцянки місцевою владою. Про це ми також розповімо. Після пожежі сім’я, яка залишилася ні з чим, звернулася по допомогу в розмірі 1500 ларі до місцевого самоврядування. Однак цієї, такої необхідної для них, суми погорільці досі не отримали. А тому бідолашні люди більше не сподівається, що держава допоможе їм звести будинок. Тепер їхня єдина надія – це ви, друзі. Заради об’єктивності скажу, що місцеве самоврядування міста Горі сплачує тимчасову оренду 2,5-кімнатної квартири для сім’ї із семи осіб. Але як довго це триватиме? Крім того, дітям потрібні нормальні умови життя. Якщо ви пожертвуєте хоча б один ларі, в маленьких янголят з’явиться можливість отримати власний будинок, нехай навіть невеликий. Уся Грузія має об’єднатися! Якщо кожен з нас пожертвує гроші на покупку хоча б однієї цеглини, бідолашні діти більше не будуть безхатьками, а надане добро обов’язково повернеться від Господа вашим сім’ям, вашим дітям та онукам на життєвому шляху.

Лалі, мати (22 роки): «Передай, люба (звертається до кореспондента фонду нещасна жінка), та передай так, щоб інші матері мене почули: “Моє серце розривається, коли я бачу, як страждає моя дитина, моя кровинка! Я б віддала їй свої ноги, якби тільки знала, що такі операції можна робити. Але один лікар казав, що за кордоном такі операції проводять!”» Дорогі друзі! Без вашої підтримки Анна Марія не зможе пройти цей шлях до кінця! Простягніть руку допомоги нещасній дитині та допоможіть їй отримати шанс на повноцінне життя!

Будинок, у якому вагітна жінка живе з трьома маленькими дітьми, ось-ось звалиться. Бідолашна мати не відпочиває навіть уві сні, бо не знає, чи прокинуться її діти наступного дня в ліжку чи в руїнах. Боже, навіть від однієї думки про це в жилах холоне кров. Зневірена вагітна жінка зателефонувала до фонду і нерішуче запитала, чи можемо ми розповісти вам, добрі люди, про неї та її дітей. Ми виконали дану Гванці обіцянку. Тепер ваша черга, друзі! Треба поспішати, поки не трапилося велике лихо. Інакше ми ніколи собі цього не пробачимо. Пам’ятайте, що кожен пожертвований вами ларі забезпечить цим чотирьом маленьким янголяткам дах над головою. Господь ніколи не забуде вашої доброти!

Це шестирічна Ліліана. Дівчинка народилася повністю здоровою. Одинока мати дуже раділа народженню донечки. Незважаючи на те, що сім’я жила в злиднях, у їхньому будинку панувало щастя, тому що дитина була здорова та життєрадісна. Найбільше багатство у цьому житті – здоров’я. Коли Ліліані виповнялося чотири роки, на її день народження мати, незважаючи на труднощі, все ж таки змогла купити продукти, необхідні для випікання торта. Увечері щаслива Ліліана задула свічки – вона з радістю зустріла своє чотириріччя. Хто б міг тоді подумати, що дуже скоро в їхню родину прийде велике лихо…

Ця страшна історія почалася неочікувано: одного ранку в дівчинки піднялася висока температура, її трясло, боліло горло, вона була настільки слабка, що не могла навіть підвестися з ліжка. «Ох, цей жахливий вірус…», – сказала мама і, зібравши копійки, вирушила в аптеку. Хто б міг тоді подумати, що «жахливий вірус» обернеться для дитини пеклом? У ангельськи вродливої ​​дівчинки розвинулася важко контрольована епілепсія.

З кожним днем ​​сколіоз дедалі більше тисне на легені Маріам, іноді повністю перекриваючи кисень. Через сильні болі нещасна дівчина не може нормально спати, самостійно піднятися або перевернутися на інший бік у ліжку.

Грудна клітка Маріам із кожним днем ​​усе більше деформується, і ніякі знеболювальні вже не в змозі полегшити її страждання. Єдиний порятунок, про який навколішки моляться її батьки, – це відправити дівчинку на лікування за кордон. Але де на це взяти гроші бідній родині? Якщо проґавимо час, друзі, смерть дівчини стане неминучою!

Ліка, мати: «Я ношу свою дівчинку на руках уже 18 років. І носитиму її далі, доки жива! Але мої сили закінчуються»

Маріам виповнилося 18 років. Це найкращий час для будь-якої дівчини.

Іноді мені приходять нав’язливі думки про те, що Господь забуває про деяких із нас. Але я одразу молюся, бо точно знаю, що думати так – великий гріх! Впевнена, що Господь у таких випадках дає нам шанс – перемогти диявола, виявивши співчуття до чужого горя.

У дівчинки мікроцефалія від народження. Через це її череп набув неправильної форми, і мозку просто не залишилося місця для росту.

Знайомтеся, друзі! Перед вами – дуже добра і, горда, як і раніше, грузинка – 90-річна бабуся Буца. Така гарна і така добра. Протягом свого довгого життя вона дбала про багатьох різних людей у ​​Грузії, даруючи їм свою турботу та душевну теплоту. Однак для себе ця горда жінка ніколи й нічого не попросила. Зараз вона сумує, що заходить сонце. Та чи зійде воно для неї завтра? Для бабусі це дуже важливо, адже вона так мріє встигнути поїсти м’ясного супу… Він їй навіть нещодавно наснився вночі!

Бабуся Буца народилася ще до початку Другої світової війни – 1935 року. Незважаючи на труднощі, в дівчинки було чудове дитинство. Це був той період, коли люди ще не мали ні телефонів, ні планшетів, ні дорогого одягу. Вдома вони читали книги при свічках, в’язали, а вечорами всі сусіди збиралися разом і готували смачні страви. Попри складні часи, серед людей панували кохання, доброта і дружні стосунки. Ось в такому середовищі й підростала Буца.

Молода дівчина мріяла мати багато дітей. Знаєте, як вона уявляла свою старість? Бабусею вона сидить біля грубки, а онуки вмощуються біля неї навколішки. Вона гладить заплутане від біганини на вулиці волосся онуків і правнуків і тихо розповідає їм добрі грузинські казки. А коли в них починають стулятися очі, вона бере їх по черзі на руки і несе в ліжечко. Там накриває їх теплою ковдрою, цілує в лобик і так повторює доти, доки не вкладе кожного.

Минуло майже сторіччя з того часу, як бабуся Буца живе на цьому світі, але, на жаль, її мрія так і не здійснилася. Вона не має ні дітей, ні онуків.

Прошло почти столетие с тех пор, как бабушка Буца живёт на этом свете, но, к сожалению, её мечта так и не осуществилась. У неё нет ни детей, ни внуков.

Досить на мить лише подивитись в очі дитини, і все тіло починає тремтіти. Це погляд, від якого кров холоне в жилах. Востаннє дівчинка їла два дні тому. Сьогодні вона скуштувала лише один шматочок хліба. Замість молока вона пила воду. Боже, це гірше, ніж жах! Дитина, ослаблена холодом і голодом, уже навіть не в змозі плакати.

У голодної дівчинки більше не було сил стояти, тому вона поклала голову на плече матері, і її гіркі сльози капали на старий вицвілий светр. Подивіться, який душевний біль і безнадія в очах матері…

Це 28-річна Медея. В неї вже є двоє дітей, і Господь послав їй третього ангела з небес. Кожна дитина – це найбільший Божий дар. І зараз Медея перебуває на четвертому місяці вагітності.

Життя Ельзи – суцільне страждання. Вона народилася з важкою формою сколіозу. Її хребет настільки викривлений, що від постійного болю в жінки темніє в очах, перекриваються легені й неможливо вільно дихати.

Величезний горб заважає спати, дихати, ходити

Ельза (41 рік): «Я більше не можу терпіти цей біль. Вчора я не стулила очей! Чим я завинила перед Богом, що так страждаю від народження? За що мені ці муки?»

Незважаючи на хворий хребет, Ельза спить на старому дивані, що розвалюється. Всю ніч вона стогне від болю. Пігулки не допомагають, а на візит до лікаря грошей немає. Єдиний її дохід – це допомога по інвалідності й пенсія матері. Але цих грошей на лікування не вистачає.

Ельза: «Якщо я вчасно не прийму ліків, то можу померти. Я думаю, що після смерті мені не страшно буде навіть у пеклі, бо я вже живу там!»

У нещасної жінки водночас ще й діабет. Смужки для вимірювання рівня цукру в крові закінчилися, ліків немає, й купити їх немає можливості. Пару днів тому Ельза зомліла й довго не могла прийти до тями. Ви, напевно, розумієте, що це означає. Найстрашніше для неї – це впасти в кому й більше не прокинутися.

Кожен день для Асмік – це болючі процедури й ліки. Вона не знає, що таке просто прокинутися вранці й радіти новому дню без страждань. Дівчинці вісім років, але вона досі ходить у підгузках.

Марина, мати (32 роки): «Коли доньці було сім місяців, я помітила, що вона не може сидіти й тримати голову. Після обстежень лікарі мене шокували: малечі діагностували ураження головного мозку. Одна половина півкулі взагалі не працює, а інша, за словами лікарів, – лише на 20 відсотків. За що моєму янголятку така сумна доля?»

Дівчинка не може ходити, не може говорити. Асмік не може навіть їсти самостійно. Боже, Боже, як страждає це маленьке янголятко!

Марина: «Кожне годування закінчується плачем, тому що дитина не може їсти тверду їжу. А в мене немає блендера, щоб готувати їй супи й пюре».

По тілу Асмік наче постійно проходить струм високої напруги. Кожен її м’яз скований, вона не може розслабитися ні на секунду. Дівчинка страждає від нестерпного болю. Вона постійно кричить і плаче, й все село чує ці моторошні крики.

Після інсульту Таріел абсолютно безпорадний. Його праву руку паралізувало, а потім через гангрену, що розвинулася, чоловіку ампутували ногу. Для нього кожний день – це боротьба за життя, а для його рідних – страх і невідомість, а ще біль через те, що вони нічим не можуть допомогти.

Алуна, дружина Таріела (49 років): «Ми з чоловіком виховуємо трьох дітей із обмеженими можливостями. Дівчатка народилися з внутрішньочерепним тиском, у них ураження мозку. Самостійно вони нічого не можуть робити, тому я їх доглядаю: одягаю, годую, купаю, чищу їм зуби. І так уже 17 років. Що тільки мати не зробить для рідної дитини. Раніше допомагав чоловік, але тепер йому самому потрібна допомога. Його серце не витримало переживань за дочок».

Алуна: «Дітям потрібні ліки для покращення мозкового кровообігу, але я вже півтора роки взагалі не купувала жодних медикаментів через безгрошів’я. Я не можу вийти на роботу. З ким мені залишити тяжкохворих дітей та чоловіка?»

Бідолашний чоловік увесь день сидить в інвалідному візку, який майже розвалився. Подивіться, на цих колесах немає навіть покришок. Таріел кричить від болю, адже кожна грудка завдає йому страждань. Друзі, чоловікові потрібен спеціалізований візок. Але у сім’ї немає грошей, щоб купити його.

Вже рік Таріел не може спуститися з другого поверху. Який жах! Востаннє, коли йому терміново треба було поїхати до лікарні, довелося викликати рятувальників, щоби вони винесли його з дому. Ви можете таке собі уявити?

Боже, Боже, як протягом уже 12 років страждає мама Мераба… Цей її душевний біль я навіть не змогла відобразити словами. Але в них із сином існує одна мрія на двох. І лікарі з Туреччини обіцяють хоч трошки здійснити її – полегшити страждання матері та сина.

Мераб росте, як і всі діти. Але вже скоро мама не зможе виносити його на двір, щоб хлопець зміг хоча би побачити інших дітей, поспілкуватися з ними. Адже самостійно Мераб не може зробити жодного кроку.

Мераб (12 років): «У мене дуже сильно болять ноги, а таблетки не допомагають. У моїх батьків немає грошей, щоб відвезти мене до Туреччини на лікування. Інакше б я не просив матусю потурбувати інших людей. Допоможіть нам! Будь ласка, допоможіть! Я так мрію стати на ноги й хоча б тихенько ходити разом із друзями! Інакше мені доведеться лише дивитися, як грають інші діти, тільки з вікна. Я дуже хочу жити повноцінним життям!»

Коли мама була вагітна Мерабом, лікарі сказали, що в нього пошкоджено головний мозок і що він не виживе. Але незважаючи на всі жахливі прогнози, дитина вижила! І це справжнє чудо Господнє!

Коли мати втрачає свою дитину, її серце вмирає разом із нею! Життя закінчується, а на землі її утримують лише молитви до Всевишнього в надії, що колись Господь поверне їй улюблену дитину й дасть притиснути її до серця – і цього разу назавжди!

За багато тисячоліть людству так і не вдалося підібрати слово, яке б точно описувало душевний біль матері, у якої померла дитина.

Дуже добра й душевна 73-річна Мзія втратила спочатку сина, а згодом і двох онуків. Через постійні переживання та стрес до бідної бабусі тихо підкрався підступний рак кишківника. Горе ніколи не приходить одне…

Це 73-річна бабуся Мзія. У жінки діагностували пухлину прямої кишки. Ось такий вигляд вона має.

Літня бабуся страждає від жахливого болю. Щодня вона власними руками обробляє рану й витирає рідину, що з неї витікає, адже в неї немає навіть зайвого тетрі, щоб купити в аптеці спеціальні препарати для оброблення ран і наклейки. Жінка практично махнула рукою на те, що без чистих наклейок і ліків їй загрожує смерть від неминучих інфекції й сепсису.

Подивіться на цих бідолашних братів – скільки суму в їхніх добрих очах. Діти спочатку зніяковіли, побачивши незнайому тітоньку, кореспондента фонду. Але потім, мабуть, їхні маленькі серця відчули, що ця «тітонька» прийшла до них у дім з бажанням допомогти –розповісти їхню історію всій Грузії.

Так починається й закінчується кожний день у родині Мерабішвілі. На обід у них тільки хліб і чай, іноді сік. І це лише в тих випадках, коли у батька високий денний дохід – 15 ларі. Це близько п’яти доларів. Уявіть собі, друзі, бідного чоловіка, який тягає важкі мішки, щоб наприкінці дня заробити п’ять доларів і принести для своїх дітей хліб, пів кілограма макаронів та зрідка сік або дешеві цукерки, щоб порадувати їх.

Замість каші бідний батько дає своїй голодній дитині чай. Серце 41-річного молодого чоловіка при цьому страждає

Зазі (батькові) двічі робили операцію на нозі через згущення крові (тромб). Йому й зараз потрібні ліки та медична допомога, але героїчний тато не може дозволити собі витрачати гроші на власне здоров’я. Він відкладає останні копійки на памперси для дворічного Давида.

Цей янгол – 6-річна Ніта. Коли дівчинка народилася й вперше розплющила очі, краса її очей кольору морської хвилі зачарувала всіх. Її великі очі виблискували, як хвилі літнього моря на світанку. Але доля виявилася підступною до неї, і незабаром сім’я дізналася шокуючу новину…

У дитини діагностували вроджену атрофію зорового нерва. Зір лівого ока становить лише 0,02 %, а правого – 0,04 %. Боже мій, це навіть гірше, ніж жахливо. Через відсутність грошей бідна сім’я не змогла провести дівчинці належне лікування й зробити операцію. Якби ця ангельська дівчинка народилася в заможній родині, її, мабуть, одразу ж відправили до якоїсь закордонної клініки. Але, на жаль, Ніті не пощастило – її сім’я не може собі цього дозволити.

У цій родині немає навіть свого будинку – вона тимчасово мешкає в чужому. Але в одному Ніті пощастило: її батьки – порядні люди, які чесною працею заробляють на шматок хліба. І своїх дітей вони теж виховують порядними людьми. Хоча в наш час людська чесність, на жаль, зустрічається нечасто.

Погано те, що Ніта взагалі нічого не бачить при денному світлі. На сонці в неї постійно течуть сльози, й дитина навіть не може розплющити очі, не кажучи вже про те, щоб щось бачити. Це пекельні страждання!

Маленький Славик плаче від голоду. Дитина так надривається, що здається, ніби вона ось-ось задихнеться. У бідної матері немає грошей, щоб купити продукти. Це означає, що до отримання соціальної допомоги в будинку з їстівного буде лише черствий хліб.

Діана залишилася одна з трьома маленькими дітьми на руках після того, як її чоловік пішов із сім’ї. Він навіть не цікавиться, чи живі діти та як у них справи.

Саму Діану також залишила мати – ще немовлям у дитбудинку. Навіть ворогові не побажаєш такого! Дякувати добрій жінці, яка її удочерила. Але кілька років тому й вона померла. Тепер у Діани немає рідних на цьому білому світі.

У будинку відсутнє опалення, тому діти мерзнуть і постійно хворіють. Тільки нещодавно Васю виписали з лікарні, де він лежав із запаленням легень, й ось він знову застудився. Де нещасній матері взяти гроші на ліки, якщо вона ледве виживає зі своїми янголятами на соціальну допомогу?

Кожен день для Ліани – це боротьба за життя. Кожен рух дається їй через біль – фізичну та моральну, але вона не здається. Пекло почалося після того, як жінка власноруч намацала ущільнення в грудях у вигляді кульки. Результати обстеження шокували – лікарі виявили в неї рак четвертого ступеня

Ліана (59 років): «Я багато разів лежала в лікарні. Мені постійно робили крапельниці, уколи. Крім того, я перенесла сепсис – зараження крові, але дивом вижила! Щоправда в мене залишився несплачений борг за лікування в реанімації в одній із клінік – 700 ларі. Ради собі не дам, чим мені платити… Ще потрібно зробити контрольні обстеження, але в мене немає на це грошей. Я 30 років пропрацювала кінологом, та зараз сил на роботу не вистачає. Одна надія на ваш фонд і допомогу добрих людей».

Жінка перенесла десять сеансів променевої терапії. Однак пухлина виявилася настільки агресивною, що метастази поширилися в голову й кістки.

З кожним днем ​​стан Ліани погіршується. На рахунку – кожна хвилина. Жінка страждає від болю та слабкості.

Хвора практично не встає з ліжка. Через сильні запаморочення вона не може ходити без сторонньої допомоги. Майже три місяці Ліана не бачила сонячного світла.

Давид перебував в утробі матері всього п’ять місяців… Коли він народився, його вага становила лише 500 грамів. Лікарі не давали бідній жінці жодної надії, що дитина виживе.

Господь створив справжнє диво, зберігши життя хлопчику

Минали тижні, місяці, роки… Хлопчик ріс, а вираз його обличчя ставав дедалі більш доброчесним. Досить було один раз подивитись на нього, щоб одразу зрозуміти, що в його спасінні брала участь рука Господа й Діви Марії. Однак передчасне народження все ж таки далося взнаки – хлопчик не може ходити. Сухожилля на обох ногах настільки напружені, що він навіть не може зігнути коліна.

Бідолашна дитина шість років провела на підлозі – вона корчилась і страждала від нестерпного болю

Нещодавно Міністерство охорони здоров’я Аджарії повністю профінансувало дорогу операцію дитини. Декілька днів тому хлопчик повернувся на батьківщину, і тепер йому потрібна реабілітація.

Нанулі на власні очі спостерігала похорон свого 21-річного сина. З того часу життя бідної жінки перетворилося на справжнє пекло. На тлі нескінченних страждань і стресу в жінки стався інсульт, який виявився для неї фатальним. Бути прикутим до ліжка, не маючи можливості поворухнутися, – такого невимовного жаху ми не побажаємо навіть ворогові.

Ось так 9-річний Ніколоз своїми руками годує  прикуту до ліжка бабусю. Бідолашна дитина й сама голодна, але хлопчик не може дозволити собі з’їсти останній шматок хліба і віддає його бабусі.

Кілька років тому в бідної жінки стався інсульт – сильний крововилив у мозок. Її ліва сторона була повністю паралізована, їй було важко розмовляти. Здавалося, що ці нестерпні труднощі надали бабусі Нанулі сил, і через деякий час вона змогла підвестися з ліжка. Хоча самостійно пересуватися вона, як і раніше, не могла. Але в той момент, коли в бідолашної жінки з’явилась іскра надії, що згодом вона знову зможе ходити, підступне життя, злісно зареготавши, придумало новий злий «план», як зробити і без того нещасну жінку ще більш пригніченою.

Бідолашний чоловік Давид… Йому 46 років, але він як немовля – не говорить, не ходить, а тільки повзає по підлозі, тягнучи за собою неслухняні ноги. А ще Давид постійно кричить від сильного болю. У нього страшні напади епілепсії, які повторюються декілька разів на день, а також ушкодження головного мозку. Він навіть не впізнає батька й матір.

Чоловіка розбив інсульт. Він абсолютно безпорадний. Руками й ногами для нього стали батьки

Автанділ (69 років): «Поки ми з дружиною були молоді, то носили сина на руках. А тепер самі ледве ходимо, і нам не можна піднімати велику вагу. Якщо з нами щось станеться, хто про нього подбає?»

Убитому горем батькові Автанділу 69 років. Він нічого не бачить правим оком, оскільки пошкоджено його сітківку. А на лівому оці – катаракта. Зір старого з кожним днем ​стає дедалі гіршим. Але він не в змозі купити навіть краплі для очей.

Давиду теж постійно потрібні ліки. Без них він не виживе. Але у бідних батьків, які живуть на одну пенсію, немає грошей на життєво важливі таблетки.

Автанділ: «Нам потрібна будь-яка допомога. Ми будемо вдячні кожному, хто відгукнеться на нашу біду».

38-річний Ніко все своє життя працював не покладаючи рук. Зароблені чесною працею гроші майстер витрачав на утримання дітей та хворого літнього батька – інваліда 2-ї групи. Але одного фатального дня життя Ніко перевернулося з ніг на голову: бідоласі раптом стало важко рухатися, його дихання було утрудненим, а серце, здавалося, готове вистрибнути з грудей після двох кроків. Незнайомці кілька разів повертали Ніко, що втратив свідомість, до життя, рятуючи його від смерті.

Колись енергійний та працелюбний чоловік сьогодні не може навіть самостійно встати з дивана. Серце Ніко вдвічі більше, ніж має бути. Ви, напевно, знаєте, що це означає, дорогі наші читачі. Насправді, в бідного батька в тілі знаходиться «міна». Він навіть не може дихати – задихається від нестачі повітря. Та через бідність сім’я не може купити чи орендувати кисневий апарат.

Ніколоз (38 років): «Колись я працював майстром, а тепер взагалі нічого не можу робити. У зв’язку з гострою серцевою недостатністю мені потрібна трансплантація серця. А це потребує великих грошей. Тому мені нічого не залишається, як сподіватися на вас, добрі люди. Може, ви зможете допомогти мені хоча б із ліками?»

Такий красень, такий солодкий малюк! Господи, не дай йому померти! Маленький Деметре в ці хвилини бореться зі смертю. Він перебуває в реанімації турецької клініки, де підключений до апарату ШВЛ. Його єдиний шанс вижити зараз залежить від того, чи допоможуть йому добрі люди пройти рятівне лікування.

Нато, мати Деметре (31 рік): «Деметре виповнився рік і вісім місяців. Він увесь час спить, бо не має сил навіть на те, щоб плакати. Лікарі сказали, що в дитини ускладнення після планового щеплення. Це рідкісний випадок: на мільйон дітей така реакція буває лише в декількох. У Грузії не змогли поставити точний діагноз, тому ми не стали зволікати й відвезли сина до Туреччини. На даний момент ми вичерпали всі фінансові ресурси, які мали. Одна надія на добрих людей, які допоможуть нашому хлопчику».

Під час обстежень з’ясувалося, що в хлопчика пошкоджено головний мозок. А ще в нього відмовила одна легеня, тому довелося його терміново підключити до апарату ШВЛ.

Улюблену матір Саломе й Луки назавжди забрала підступна хвороба… Бідолашна жінка програла битву з раком. Після смерті матері блискучі очі брата й сестри згасли, усмішка зникла, а в серцях оселився безмірний смуток. Болять дитячі душі… Але людство поки не придумало ліків, щоб урятувати їх, і, можливо, ніщо й ніколи не врятує їх від цього болю.

Залишившись без матері, 11-річний Лука намагається допомагати сестрі вдома у хатніх справах. Він підмітає подвір’я в одному светрі в зимовий холод, тому що в нього немає теплого одягу. Тіло хлопчика тремтить від морозного повітря, але вогонь у його серці світиться яскраво. Лише осиротіла дитина може зрозуміти, наскільки нестерпним є біль від втрати матері.

Після смерті матері 13-річна Саломе тепер сама готує вечерю для свого брата. Їй було лише десять років, коли вона побачила неживе тіло матері. Навіть дорослій людині було б складно опинитись у такій ситуації. А уявіть, що відчувала маленька дівчинка, яка на власні очі спостерігала, як ховають її матусю… О Боже, Боже, як серце цього маленького янгола винесло весь цей жах?

Уявіть, коли сильного здорового чоловіка раптом залишають сили, й він починає худнути та слабшати на очах. Іраклія мучив страшний головний біль – аж до втрати свідомості. А після обстеження він почув жахливу новину: злоякісна пухлина головного мозку (медулобластома).

З голови Іраклія лікарі видалили величезну пухлину, яка висмоктувала з нього життя. Операція пройшла успішно. Після цього він витримав 28 курсів променевої терапії. Коли здавалося, що найстрашніше вже позаду, змученого хворобою хлопця чекав ще один удар – метастази пішли в кістки, повільно «з’їдаючи» організм зсередини… Що це означає? Невже хвороба повернулася, і треба все починати спочатку?

Іраклій (31 рік): «Я не можу ні сидіти, ні лежати. У мене болять ноги, поперек, хребет й плечі. Можна збожеволіти від цього болю! Ампули зі знеболюючим допомагають лише на пару годин, тому іноді за день доводиться робити шість уколів. Вночі я теж не сплю. Скільки часу ще я зможу так протриматися?»

Від постійної напруги в Іраклія піднімається тиск. Його стан з кожним днем стає ​​дедалі гіршим.

«Як довго діти можуть прожити на хлібі й воді?» – з жахом запитує мати дворічного Іллі й п’ятирічного Гіо. Друзі, наші бенефіціари із села Баїсубані Лаґодехського муніципалітету живуть у злиднях. Родина ледве виживає. Аза сама виховує двох маленьких синів. Від батька діти не одержують ані матеріальної допомоги, ані душевного тепла. Соціальної допомоги сім’ї не вистачає навіть на їжу, тому доводиться брати продукти в магазині в борг. На сьогодні він уже становить 800 ларі, а повертати нічим.

Аза, мати (29 років): «У Гіо – кила. У дитини постійні сильні болі внизу животика, він плаче, а я не можу його заспокоїти. Найжахливіше те, що в мене немає грошей, щоб відвезти сина до лікаря й купити йому ліки. Я не знаю, що мені робити».

Аза: «Гіо – мій головний помічник. Страшно навіть подумати, що з ним може щось трапитися. Будь ласка, допоможіть йому пройти обстеження».

Тільки уявіть увесь жах, який дитина й мати зараз переживають. Але завдяки вашій підтримці все може швидко налагодитися. Тож не відкладайте добро на потім, допоможіть Гіо зараз!

Вагітність у матері близнюків тривала важко, оскільки в неї діагностували гідронефроз (захворювання нирок). Молода жінка була на сьомому місяці, коли їй зробили складну операцію й встановили стент у нирку. Нужденна жінка з міста Ахалцихе, насилу зібравши гроші, приїхала до однієї з клінік Тбілісі. Лікарі відразу попередили, що через стент у нирці пологи повинні проводитися тільки шляхом кесаревого розтину, а не природним шляхом, оскільки це може бути небезпечним для життя дітей.

На жаль, бідна мати не змогла перебувати в клініці під наглядом лікарів навіть нетривалий період, що залишався до пологів. І знаєте чому? Через прокляту бідність. Жінка була змушена повернутися до Ахалцихе. І ось тут і почалося пекло як для матері, так і для її бідолашних близнюків.

Лікар однієї з клінік цього міста вирішив, що жінка зі стентом у нирці може природним шляхом народити двох дітей. Решту того, що сталося, ви, напевно, розумієте… Так, через складні пологи в малюків розвинулась асфіксія і був пошкоджений мозок. Безвідповідальний лікар спокійно спав тієї ночі вдома, а наступного дня лише дорікнув нещасній матері: «Чому ти плачеш? Твої близнюки народилися хворими… Навіщо тобі такі діти?» Так, саме ці слова наважився сказати нещасній матері лікар, який має нести відповідальність за народження, здоров’я та життя дітей.

Щодня у Христине та її маленької доньки Ліле триває  боротьба за виживання. І сьогодні їм особливо потрібна ваша підтримка! У жінки рак – токсичний зоб трансформувався у злоякісну пухлину. Але на обстеження й лікування в родини немає грошей, навіть жодного тетрі.

Будь-яка боротьба з онкологією – це щира історія про силу духу й бажання жити, про величезну внутрішню віру – віру в те, що добрі люди не залишать помирати.

Христине (39 років): «У мене жахливий біль, який неможливо терпіти. Часто бувають такі моменти, коли я думаю про самогубство – настільки мені важко. Але потім згадую, що я мати і повинна жити заради своєї дитини. У Ліле нікого, крім мене, немає! Хто подбає про мою доньку, якщо мене не стане?

Певний час ми жили в Німеччині в статусі біженців. Після того як нас депортували, ми залишилися ні з чим – ані житла, ані грошей, ані документів. Свідоцтво про народження доньки загубилося в аеропорту. Після повернення до Грузії нам з дитиною довелося декілька днів жити на вулиці… У нас не було грошей на готель, і ми спали прямо біля цілодобових банкоматів. Це було найважче випробування».

Софіко після розлучення з чоловіком самотужки виховує трьох дітей. Самій їй ніколи не зібрати потрібну суму, щоб залатати дірки в стелі. Сім’я живе на соціальну допомогу, якої не вистачає навіть на продукти. Одна надія на вас, добрі люди!

Софіко, мати (44 роки): «Навіть не знаю, про що більше переживати, – про те, що будинок руйнується, чи  про те, що у дітей слабке здоров’я. Якщо не полагодити дах, мої малі залишаться без даху над головою. А якщо серйозно не зайнятися їхнім здоров’ям і раптом з ними щось трапиться, то навіщо мені тоді цей будинок?»

Діти, які цілий день сиділи голодними, перед сном їдять шматок хліба. Хоча назвати  їжею це не можна. Дівчата намагаються просто відкусити шматочок старого черствого хліба. Шестирічна Емілі та п’ятирічна Олена – малюки з бідної багатодітної родини. Достатньо хоч раз подивитися їм у вічі, і ви одразу зрозумієте, що вони отримують від держави лише формальну допомогу, яка не може забезпечити навіть середній рівень життя для дітей. Емілі та Олена застудилися, купаючись взимку в старій ванні радянських часів. Тепер у них кашель і висока температура. Діти не мають жодної пари теплого одягу. Навіть у лютневі холоди вони ходять по дому в літніх футболках. Боже, як це жахливо!

Кожен крок 11-річній Ніно дається насилу та з жахливим болем. У дитини викривлені кісточки, і під час ходьби стопи повністю вивертаються. Дівчинка сильно кульгає і швидко втомлюється. Ноги тремтять від перенапруження й підкошуються, а на п’ятах утворюються мозолі, що гнояться та кровоточать. Ніно: «У мене сильно болять ноги й коліна. Я не можу описати вам, наскільки це боляче. Ніби ходиш розпеченою сковорідкою. Часто стопи зводять судоми, і тоді я взагалі не можу зробити жодного кроку. Подивіться на мої ноги: мозолі тріскаються, з них витікають гній та кров, а в мене піднімається температура». Якщо ми не допоможемо цій красивій дівчинці якнайшвидше зробити операцію на ногах, вона на все життя може залишитися інвалідом. Грошей на лікування родина немає. Їй буквально доводиться виживати на соціальну допомогу та пенсію доньки. Друзі, наша підтримка цій сім’ї зараз дуже потрібна!

Під час частих нападів м’язи малюка натягуються, як струна, а він сам кричить, як важкопоранений птах. Його голос чують навіть сусіди! А потім від горя та безсилля починає кричати мати… Якщо осторонь подивитися на цей нелюдський душевний біль, то можна знепритомніти. Йосеб страждає на ДЦП із народження: він не говорить, не ходить і навіть не в змозі елементарно перевернутися на інший бік. При цьому хлопчика мучать страшні болі. Щоб полегшити стан дитини, потрібна акватерапія в Батумі. У воді постійно напружені м’язи хворого хлопчика розслабляються, і біль зменшується. Але в матері немає зайвої копійки. Годі й казати про таксі, щоб відвезти улюблену дитину за 50 кілометрів до Батумі. Матері ні на кого розраховувати, крім нас, друзі! Молода жінка самотужки бореться за здоров’я сина. З чоловіком вони розлучилися.

Друзі, родину наших співвітчизників нещодавно спіткало велике нещастя: кімнату раптово охопило полум’я, а відчайдушні крики дітей «Допоможіть!», здавалося, досягали небес. Голоси маленьких янголят, ймовірно, справді долетіли до Царства Божого, тому їх дивом вдалося врятувати. Але у дворічного Ніколоза досі залишаються сліди опіків. Місцеве самоврядування пообіцяло родині Квінікадзе, що допоможе їм звести будинок поруч із зруйнованим, але сім’я більше не сподівається на це. Друзі, цілком логічно, що ви ставите запитання, чому бідна родина втратила надію на виконання цієї обіцянки місцевою владою. Про це ми також розповімо. Після пожежі сім’я, яка залишилася ні з чим, звернулася по допомогу в розмірі 1500 ларі до місцевого самоврядування. Однак цієї, такої необхідної для них, суми погорільці досі не отримали. А тому бідолашні люди більше не сподівається, що держава допоможе їм звести будинок. Тепер їхня єдина надія – це ви, друзі. Заради об’єктивності скажу, що місцеве самоврядування міста Горі сплачує тимчасову оренду 2,5-кімнатної квартири для сім’ї із семи осіб. Але як довго це триватиме? Крім того, дітям потрібні нормальні умови життя. Якщо ви пожертвуєте хоча б один ларі, в маленьких янголят з’явиться можливість отримати власний будинок, нехай навіть невеликий. Уся Грузія має об’єднатися! Якщо кожен з нас пожертвує гроші на покупку хоча б однієї цеглини, бідолашні діти більше не будуть безхатьками, а надане добро обов’язково повернеться від Господа вашим сім’ям, вашим дітям та онукам на життєвому шляху.