Гіо вже три місяці лежить у комі. Єдина ознака життя, яку він подає, – відкриває та заплющує очі. Подумайте, наскільки це нестерпно: молодий 21-річний хлопець змушений проводити життя в лікарняному ліжку та дихати за допомогою апарату. Їжу та воду він отримує через зонд. Але найстрашніше – це судоми, від яких страждає Гіо. Вони настільки сильні, що викручують йому руки та ноги. Як він виносить такі страждання? Як примудряється вижити? Мама постійно поряд – 24 години на добу. Вона не випускає сина з обіймів, доки не пройде напад. Убита горем жінка міцно тримає його за руку і постійно з ним розмовляє, сподіваючись, що він почує її: «Гіо, синку, прокинься!» Молоде і щасливе життя Гіо обірвалося однієї миті: 15 вересня 2024 року він потрапив у жахливу аварію в Німеччині, куди приїхав на заробітки. Численні забиття тіла та органів виявилися не настільки страшними, як удар у ділянку грудної клітини, від якого в нього зупинилося серце. Ніхто не давав жодних шансів, жодних гарантій та хибних надій. Батькам сказали молитися й вірити у диво. І воно сталося – Гіо вижив. Німецькі лікарі змогли повернути хлопця з того світу: серце Гіо запрацювало, але отямитися він так і не зміг – впав у кому. Діагноз невтішний – інфаркт мозку. На щастя, у Гіо є шанс повернутися до життя, адже головну битву він уже виграв. Ми просимо вас зробити все можливе, щоб врятувати молодого хлопця, адже без вашої допомоги йому не впоратися!

Ламарі виповнилося 92 роки. Подивіться на ці опухлі, червоні від сліз очі. Нещасна літня жінка, прикута до ліжка, не може купити навіть очні краплі за 7 ларі, які їй необхідні, щоб не осліпнути. Ламара: Я весь час лежу голодна в будинку без опалення, дитинко. Вкрай виснажена. Поїсти один раз на день для мене – це вже щастя. Я не можу самостійно пересуватися. За мною доглядають син і невістка. Але через проблеми зі здоров’ям вони не працюють, і ми живемо на мою пенсію та соціальну допомогу. Мій син двічі переніс операцію на хребті, йому теж потрібна допомога. Тому в нас лише одна надія – на вас, добрі люди!

Гіо переніс клінічну смерть чотири рази поспіль! Тільки уявіть, що пережила його мати, дивлячись, як син помирає в неї на руках! Такого не побажаєш і ворогу! Від моторошного жаху в нещасної жінки розвинувся діабет. Гіо народився здоровим, але його доля зробила несподіваний поворот. У два роки хлопчику діагностували епілепсію, яку ніяк не вдається перемогти. Пізніше від лікарів пролунало ще декілька страшних діагнозів: ДЦП та аутизм. Стан хлопчика погіршується з кожним днем. Напади трапляються 10 разів на день, і їх неможливо зупинити жодними ліками. Щоб призначити нову схему лікування, дитину необхідно ретельно обстежити, але грошей на це немає. Сім’я живе на пенсію Гіо за інвалідністю та соціальну допомогу. Грошей не вистачає навіть на продукти, і тяжкохворий Гіо, його сестра та матуся змушені голодувати. Слава Богу, що приносять їжу із соціальної їдальні, інакше…

Ніні було лише два рочки, коли її маму паралізувало. Після інсульту в Ольги відмовила вся права сторона. Вона не могла ходити, обслуговувати себе, а також перестала говорити. П’ятнадцятирічна дівчинка звалила всю турботу про матір на свої маленькі плечі. Дитина годує маму, купає її й носить у буквальному значенні слова на руках. Ніні – боєць! Вона не лише справляється з усіма обов’язками, а ще й примудряється вчитися в школі на відмінно та займатися танцями. Вона сильна і відповідальна. Такі дівчата не здаються, особливо коли справа стосується мами. Ніні доглядає паралізовану матір разом із бабусею. Щодня стежить за її станом, займається з нею на домашніх тренажерах, робить масажі. Але, на жаль, цього недостатньо. Ольга має цілком реальний шанс знову почати ходити. Можливо, з милицями, тростиною, але ходити. Найголовніше – продовжувати курси реабілітації під керівництвом досвідчених інструкторів. Але сума, необхідна для лікування, непідйомна для сім’ї. Давайте разом допоможемо Ользі здійснити її заповітну мрію – стати на ноги!

Війна в Абхазії… У ній загинуло понад 10 000 мирних грузинів… Близько 10 000 осіб поранено та скалічено, а понад 300 000 людей, які проживають в Абхазії, були вигнані сепаратистами зі своїх будинків. Двадцятирічна Ліка витирала кров і перев’язувала рани солдатів, поранених під час Абхазької війни. Вона не залишала тіла загиблих солдатів на полі бою. Ціною власного життя ця маленька дівчина-герой виносила тіла воїнів, щоб у батьків була бодай могила сина. Тепер ця героїчна жінка – вдова, вона не має ані дома, ані їжі, ані грошей на ліки. Ліка живе в таких самих умовах, як бездомний собака. Ця страшна будівля – колишній тубдиспансер. Тут немає ні світла, ні опалення. Нормальні вікна відсутні, а стіни гнилі від вогкості. Саме в цьому страшному будинку живе героїня Ліка, яка врятувала життя багатьох солдатів на полі бою і воювала за єдність Батьківщини. І сьогодні в цій батьківщині для Ліки не знайшлося жодного нормального маленького помешкання. Жінка, яка залишилася просто неба, була змушена сама перейти в цю покинуту будівлю, яку, як і раніше, населяють палички туберкульозу, що вже сотні років відомі науці. У цих кімнатах колись мешкали хворі на туберкульоз  люди, які боролися зі смертю. І сьогодні ця жахлива будівля є єдиним місцем проживання цієї героїчної жінки. Боже, як це жахливо! Найстрашніше, що Ліка теж серйозно хвора. Бідолашна, вона перенесла операцію на серці, але її стан, як і раніше, важкий і потребує постійного лікування. Що робити бідній жінці, як купувати такі потрібні ліки, якщо вона не має грошей навіть на хліб?! Ще у Ліки великі проблеми з гінекології – кіста може перерости в пухлину, якщо її найближчим часом не видалити. 

Ці нещасні дітки щодня дякують Богові за те, що їм вдалося врятуватися від рідної матері, яка била їх і морила голодом. Який жах! Маріам, Ніколоз і Тенґо жили в обстановці умовах антисанітарії та повного безладдя, вони були позбавлені практично всього. Батько тим часом сидів у в’язниці за звинуваченням горе-матері нібито в домашньому насильстві йі нічого не знав про те, що відбувається. Ви жахнетеся від того, що розповіли діти кореспондентові фонду. Маріам (11 років): «Як можна називати цю жінку мамою? Я не вважаю її своєю мамою! Вона дуже погано зі мною поводилася – била мене та молодших братів. Вона зовсім не готувала нам їжу, щодня ми харчувалися лише хлібом і чаєм. Ми ходили голодні! Продукти в холодильнику були, але їх не можна було чіпати. Вночі вона залишала нас самих, а сама йшла до сусідів. І що вона там робила, я не знаю».