Ожиріння – епідемія 21-го століття

Ожиріння – це надмірне накопичення жиру в підшкірному шарі й внутрішніх органах. Такий діагноз ставиться, якщо маса тіла пацієнта перевищує норму на понад 20 %. Ожиріння відноситься до хвороб способу життя й в сучасному світі носить характер епідемії. Наразі від ожиріння тією чи іншою мірою страждає третина населення планети.

Причини ожиріння

Більшість випадків ожиріння (90 %) – це результат способу життя, порушень у режимі харчування й рухової активності, а саме:

• тривалі інтервали між їжею й надмірні порції;
• переїдання ввечері;
• їжа перед сном;
• велика кількість вуглеводів і жирів (особливо кондитерських та тваринного походження) при нестачі клітковини та харчових волокон;
• надмірне надходження калорій у порівнянні з їх витрачанням;
• відсутність фізичної стимуляції м’язової тканини в процесі переробки жиру.

Сюди також можна віднести сімейну схильність до ожиріння й психогенне переїдання.

Десять відсотків випадків розвитку ожиріння обумовлено порушеннями в роботі органів і систем, а саме:

• ендокринними захворюваннями (розладами роботи гіпоталамо-гіпофізарної системи, щитовидної залози, порушеннями ендокринної функції підшлункової й надниркових залоз);
• впливом гормональних препаратів (КЗК, стероїдів, інсуліну);
• генетично обумовленим недоліком ферментів ліполізу (розщеплення жирів);
• пухлинами головного мозку.

Як класифікується ожиріння

Ступені ожиріння визначаються за індексом маси тіла (формула Кетле: вага, поділена на квадрат зросту в метрах):

• – ІМТ понад 25 – надмірна маса тіла;
• – понад 30 – I ступінь;
• – понад 35 – II ступінь;
• – понад 40 – ІІІ ступінь;
• – збільшення маси тіла більш ніж у два рази порівняно з нормою – IV ступінь.

Типи ожиріння визначаються залежно від локалізації відкладень:

• – гіноїдний (жіночий, нижній) – жир накопичується насамперед у сідницях і стегнах;
• – андроїдний (чоловічий, верхній) – жир відкладається на животі (в сальнику) й боках;
• – змішаний – тіло повніє рівномірно, зокрема кінцівки, шия й спина.

До симптомів ожиріння належать:

• – збільшення частин тіла, зміна їх співвідношення;
• – естетичні дефекти (друге підборіддя, псевдогінекомастія, жировий фартух на животі);
• – стриї (розтяжки);
• – кили.

Якщо ожиріння прогресує, то до основних симптомів доєднуються додаткові:

• задишка, тахікардія (через високе стояння купола діафрагми);
• печія, гастроезофагеальний рефлюкс;
• хропіння, нічне апное (через розростання піднебінної фіранки);
• зниження м’язової маси (через переважання жирової тканини);
• болі в суглобах (через збільшення навантаження);
• епізодичне підвищення тиску;
• порушення менструального циклу, потенції.

Згодом функціональні розлади перетворюються на органічні й системні захворювання.

До ускладнень ожиріння належать:

●     дихальна та серцева недостатність;

●     ішемічна хвороба серця;

●     гіпертонія;

●     жирова дистрофія печінки, яка зрештою може призвести до жовчнокам’яної хвороби й цирозу;

●     захворювання підшлункової залози (як наслідок, панкреатит, діабет);

●     ерозії стравоходу, гастрити, виразки шлунка й дванадцятипалої кишки;

●     артрити й артрози.

Вченими вже встановлено зв’язок ожиріння й деяких онкологічних захворювань: раку товстого кишківника, підшлункової залози, простати, яєчників і молочних залоз.

Діагностика ожиріння

Після звернення людини з надмірною вагою до лікаря (ендокринолога або дієтолога) він:

– проводить розрахунок ІМТ (індекс Кетле) та ідеальної маси (за формулою Брока, за методом Devine або Robinson);

– оцінює жирові відкладення, виходячи із співвідношення обсягу талії до обсягу стегон: у нормі вони складають до 0,8 у жінок, до одиниці – у чоловіків;

– збирає анамнез життя пацієнта: наявність надлишкової маси тіла в найближчих родичів, особливості професії, способу життя й харчування;

– збирає анамнез хвороби: як давно спостерігається ожиріння, максимум і мінімум ваги після 20 років, що робилося самостійно;

– призначає в разі потреби лабораторні дослідження на наявність гормональних чи ферментних порушень;

– оцінює важкість ускладнень.

Лікування ожиріння

Схема лікування ожиріння багато в чому залежить від причини хвороби.

Так, аліментарне ожиріння лікує дієтолог. Він складає дієту, разом із фахівцем ЛФК підбирає оптимальний рівень фізичного навантаження з урахуванням проблемних зон, призначає препарати, які впливають на метаболізм, апетит, всмоктування жиру тощо.

До лікування психогенного ожиріння залучаються психологи й психотерапевти, які проводять спеціальні тренінги, призначають антидепресанти.

Симптоматичне ожиріння може коригуватися лише дієтою чи вправами. Єдиним методом його лікування є боротьба з основним захворюванням.

При ожирінні ІІІ–ІV ступеня застосовується баріатрична хірургія (резекція або бандаж шлунка).

Прогноз і профілактика ожиріння

Прогноз залежить від наявності ускладнень у вигляді системних й органічних захворювань. Загалом втрата кожних 10 % маси знижує ризик розвитку діабету й пов’язаних з ожирінням онкопатологій на 30 та 40 % відповідно. Зменшення ваги дозволяє знизити навантаження на серцево-судинну систему, розвантажити суглоби, запобігти розвитку серцевих ускладнень, гіпертонії, дегенеративних і запальних захворювань суглобів.

Для профілактики ожиріння достатньо співвідносити калорійність їжі з енерговитратами, дотримуватись режиму дня, забезпечувати інтенсивне фізичне навантаження не менше 2 годин на тиждень.