Подивися, скільки щастя в очах тих, кому ти допоміг, друже!

Багатодітна родина Махіташвілі, у якої після буревію обвалився аварійний дах, більше не тулиться у тимчасовому притулку. З будівлі покинутої школи вони повернулися до свого будинку. Хтозна, скільки б їм довелося страждати, якби Фонд Черновецького не написав листа відповідальним за їхню долю чиновникам. Результат нашого нагадування вражаючий – правління муніципалітету почало метушитися та забезпечило накриття нового даху для будинку родини Махіташвілі.

Два роки тому мати Саби Саралідзе випадково виявила, що її син втрачає зір. Під час поїздки в автобусі вона показала синові монітор з назвами станцій, а той нічого не побачив. Хлопець думав, що бачити силуети людей та розмиті речі, немов крізь кришталеву склянку, – це нормально. Кератоконус – підступна хвороба, яка зменшує зір поступово. У Саби справи виявилися дуже кепськими: лише 5 % зору в правому оці та 30 % – у лівому.Оскільки багато часу було витрачено марно, дитині вже не змогли допомогти в жодній грузинській клініці. Розпач сім’ї зростав, й батьки вимушені були звернулися по допомогу до Фонду Черновецького. І сьогодні ми раді повідомити вам хорошу новину! Зусиллями фонду та його друзів Сабі проведено в Туреччині операцію на правому оці, і є шанс, що його зір відновиться! Сабі не змогла допомогти жодна грузинська клініка. Завдяки зусиллям Фонду Черновецького його прооперували в Туреччині. Протягом року після операції зір у правому оці має відновитися з 5 % до 70 %

Дорогі благодійники, переданий вами одяг зігріє цього ангелочка холодною зимою, нехай благословить вас Господь! У Ліки тепер багато гарних суконь, а ще вона підібрала до них тепле взуття. На жаль, проблеми цієї та інших сімей цим не обмежуються, тому час від часу продивляйтесь історії нужденних та нещасних людей у ​​нас на сайті, спілкуйтеся з ними. Щоразу, телефонуючи людині, яка потребує допомоги та підтримки, на іншому кінці дроту ви обов’язково відчуєте молитву за вас і Боже благословення! Обов’язково! Допомагайте таким людям та сім’ям і надалі! У цьому – найкраще служіння Господу!

Друзі, родину наших співвітчизників нещодавно спіткало велике нещастя: кімнату раптово охопило полум’я, а відчайдушні крики дітей «Допоможіть!», здавалося, досягали небес. Голоси маленьких янголят, ймовірно, справді долетіли до Царства Божого, тому їх дивом вдалося врятувати. Але у дворічного Ніколоза досі залишаються сліди опіків. Місцеве самоврядування пообіцяло родині Квінікадзе, що допоможе їм звести будинок поруч із зруйнованим, але сім’я більше не сподівається на це. Друзі, цілком логічно, що ви ставите запитання, чому бідна родина втратила надію на виконання цієї обіцянки місцевою владою. Про це ми також розповімо. Після пожежі сім’я, яка залишилася ні з чим, звернулася по допомогу в розмірі 1500 ларі до місцевого самоврядування. Однак цієї, такої необхідної для них, суми погорільці досі не отримали. А тому бідолашні люди більше не сподівається, що держава допоможе їм звести будинок. Тепер їхня єдина надія – це ви, друзі. Заради об’єктивності скажу, що місцеве самоврядування міста Горі сплачує тимчасову оренду 2,5-кімнатної квартири для сім’ї із семи осіб. Але як довго це триватиме? Крім того, дітям потрібні нормальні умови життя. Якщо ви пожертвуєте хоча б один ларі, в маленьких янголят з’явиться можливість отримати власний будинок, нехай навіть невеликий. Уся Грузія має об’єднатися! Якщо кожен з нас пожертвує гроші на покупку хоча б однієї цеглини, бідолашні діти більше не будуть безхатьками, а надане добро обов’язково повернеться від Господа вашим сім’ям, вашим дітям та онукам на життєвому шляху.

Ламарі виповнилося 92 роки. Подивіться на ці опухлі, червоні від сліз очі. Нещасна літня жінка, прикута до ліжка, не може купити навіть очні краплі за 7 ларі, які їй необхідні, щоб не осліпнути. Ламара: Я весь час лежу голодна в будинку без опалення, дитинко. Вкрай виснажена. Поїсти один раз на день для мене – це вже щастя. Я не можу самостійно пересуватися. За мною доглядають син і невістка. Але через проблеми зі здоров’ям вони не працюють, і ми живемо на мою пенсію та соціальну допомогу. Мій син двічі переніс операцію на хребті, йому теж потрібна допомога. Тому в нас лише одна надія – на вас, добрі люди!

Це 7-річна Аліна. Подивіться на ці фото, і ви одразу зрозумієте, що маленьке янголятко з останніх сил бореться зі смертю. Дівчинка не здається, але її маленьке серце більше не витримує. Вона більше не може терпіти такий біль. Хто знає, можливо, дитина перестане чинити опір хворобі й смерть забере її назавжди… Ні! Ні! Ми не маємо цього допустити! Ми не повинні залишати маленьку дівчинку одну він-на-віч зі смертю, інакше ми ніколи собі цього не пробачимо. Добре серце Аліни пробачить нас, але наша совість ніколи, ніколи не пробачить нас.

Луці всього тиждень від народження. Немовля постійно плаче від голоду, не замовкаючи ні на мить. Йому не вистачає материнського молока, але годувати сина нічим, бо у бідних батьків немає грошей на дитяче харчування. Важко зрозуміти чуже горе, якщо сам хоч раз не зазнав такого. Лише уявіть: а якби ваші діти, не дай Боже, голодували? Як би вам було бачити їхні сльози від голоду? Єдина їжа, яка є в родині, – це принесений із безкоштовної їдальні хліб. Хіба такий раціон повинен бути в матері-годувальниці та її дітей?

«Господи, якщо я не можу вилікуватися, убий мене, бо я не можу більше терпіти стільки страждань!» — Ці слова 17-річний Лука щиро і від душі промовляє, стоячи на колінах перед іконою. «Лікарі сказали мені, що якщо я найближчим часом не зроблю операцію, то все життя буду прикутий до ліжка». Якби мої батьки мали гроші і зробили операцію, я б сьогодні жив іншим. Моя дитяча мрія – служити своїй країні, але через мою інвалідність я ніколи не зможу здійснити цю мрію. Сьогодні я відчуваю себе непотрібною людиною. У мене так болить нога, що я хочу померти. Я можу самостійно пройти лише 2 метри! Який з мене солдат вийде?!

Це трирічний Саба. Уважно подивіться на футболку дитини. Навіть на звалищі ви знайдете одяг в кращому стані, ніж цей. Але найстрашніше, що Саба має високу температуру. На жаль, одинока мати не може купити ліки в аптеці через бідність. Подивіться, хлопчик п’є гарячу воду без цукру та варення. На жаль, вам не здалося: у чашці лише гаряча вода. В іншій руці цей ангел тримає сухий шматок хліба. У будинку немає навіть шматка сиру. У сім’ї Хубашвілі п’ятеро малолітніх дітей. На обличчях дітей ви майже ніколи не побачите посмішки. Боже, Боже! Це так жахливо! Добрі люди! Ці маленькі янголятка залишилися лише під опікою долі. Найстрашніше, що вони з кожним днем ​​зневірюються. Ми не маємо цього допустити! Добрі люди, давайте не кидатимемо дітей, і так покинутих своїм батьком. Попереду довга зима із похмурими днями. Але доброта, турбота і любов здатні скрасити навіть безрадійсний день для цих малюків.

– Контакти Фонду Черновецького мені дала моя подруга, – розповідає Нелан Чарчян, мати-одиначка, яка прикута до інвалідного візка. – Номер був грузинський, і я спочатку подумала: «Та кому я потрібна в чужій країні, якщо у своїй Вірменії до мене нікому немає справи». Але я все-таки зателефонувала ввечері й залишила повідомлення на автовідповідач. А наступного дня пролунав дзвінок із Грузії! Господи, це просто неймовірно! А вже за тиждень працівники Фонду Черновецького були в моєму будинку в Єревані, щоб записати й розповісти всім мою історію. Я думала, що сплю! Я не вірила своїм вухам й очам! Щоразу плачу, коли розмовляю по телефону з представниками фонду – плачу від вдячності, дивлячись на подарунки, які передали мені друзі фонду. Кожному з вас я хочу сказати «джан» і віддати своє тепло, любов, повагу та подяку!

У новому електричному візку Мерабіко почувається так впевнено, що навіть командує дітьми-ровесниками: «За мною, моя світо!»
Задоволений, він тисне на пульт і з усмішкою вигукує: «Повний уперед!» Усі щасливі – ніхто не проти побути підданим Мерабіко й бігти слідом за візком гарною осінньою дорогою. Раптом Мерабіко гальмує візок і показує дітям: «Дивіться – для мене збудували новий будинок!»
І це не гра, а правда! Друзі Фонду Черновецького не лише подарували хлопчику електровізок, щоб він частіше бував на вулиці, а й практично з нуля будують для нього та його родини новий будинок!

Багатодітна родина Махіташвілі, у якої після буревію обвалився аварійний дах, більше не тулиться у тимчасовому притулку. З будівлі покинутої школи вони повернулися до свого будинку. Хтозна, скільки б їм довелося страждати, якби Фонд Черновецького не написав листа відповідальним за їхню долю чиновникам. Результат нашого нагадування вражаючий – правління муніципалітету почало метушитися та забезпечило накриття нового даху для будинку родини Махіташвілі.

Два роки тому мати Саби Саралідзе випадково виявила, що її син втрачає зір. Під час поїздки в автобусі вона показала синові монітор з назвами станцій, а той нічого не побачив. Хлопець думав, що бачити силуети людей та розмиті речі, немов крізь кришталеву склянку, – це нормально. Кератоконус – підступна хвороба, яка зменшує зір поступово. У Саби справи виявилися дуже кепськими: лише 5 % зору в правому оці та 30 % – у лівому.Оскільки багато часу було витрачено марно, дитині вже не змогли допомогти в жодній грузинській клініці. Розпач сім’ї зростав, й батьки вимушені були звернулися по допомогу до Фонду Черновецького. І сьогодні ми раді повідомити вам хорошу новину! Зусиллями фонду та його друзів Сабі проведено в Туреччині операцію на правому оці, і є шанс, що його зір відновиться! Сабі не змогла допомогти жодна грузинська клініка. Завдяки зусиллям Фонду Черновецького його прооперували в Туреччині. Протягом року після операції зір у правому оці має відновитися з 5 % до 70 %

Дорогі благодійники, переданий вами одяг зігріє цього ангелочка холодною зимою, нехай благословить вас Господь! У Ліки тепер багато гарних суконь, а ще вона підібрала до них тепле взуття. На жаль, проблеми цієї та інших сімей цим не обмежуються, тому час від часу продивляйтесь історії нужденних та нещасних людей у ​​нас на сайті, спілкуйтеся з ними. Щоразу, телефонуючи людині, яка потребує допомоги та підтримки, на іншому кінці дроту ви обов’язково відчуєте молитву за вас і Боже благословення! Обов’язково! Допомагайте таким людям та сім’ям і надалі! У цьому – найкраще служіння Господу!