– Контакти Фонду Черновецького мені дала моя подруга, – розповідає Нелан Чарчян, мати-одиначка, яка прикута до інвалідного візка. – Номер був грузинський, і я спочатку подумала: «Та кому я потрібна в чужій країні, якщо у своїй Вірменії до мене нікому немає справи». Але я все-таки зателефонувала ввечері й залишила повідомлення на автовідповідач. А наступного дня пролунав дзвінок із Грузії! Господи, це просто неймовірно! А вже за тиждень працівники Фонду Черновецького були в моєму будинку в Єревані, щоб записати й розповісти всім мою історію. Я думала, що сплю! Я не вірила своїм вухам й очам! Щоразу плачу, коли розмовляю по телефону з представниками фонду – плачу від вдячності, дивлячись на подарунки, які передали мені друзі фонду. Кожному з вас я хочу сказати «джан» і віддати своє тепло, любов, повагу та подяку!

Господь благословив сім’ю Джанелідзе такими милими й славними дітьми. Радості матері Елізи теж не було меж. Геронт скрізь із гордістю казав: «Я виховую двох хоробрих синів для своєї Батьківщини». І справді, йшли роки, й хлопчики ставали все гарнішими, а головне – всі в Абаському муніципалітеті знали, які виховані та ввічливі брати зростають у родині Джанелідзе. Більшість людей добре ставилися до цієї сім’ї, але були й ті, хто заздрив безмежному коханню молодят та їхньому щасливому життю. Недобре око й заздрість злих людей принесли свої плоди… Дуже важко писати ці слова, але жодного з цих молодих людей сьогодні немає в живих. Гангрена й цироз печінки – ці дві підступні хвороби забрали життя братів, і з того часу дні для бідних батьків перетворилися на пекло. Нещасна мати притискає до серця дитячі фотографії своїх померлих дітей, а її серце розривається навпіл від горя. Ніхто, ніхто не зрозуміє, яким вогнем охоплена і як болить душа бідної Елізи. Цей біль зрозуміють лише матері, які втратили своїх дітей. Більше – ніхто…

Це трирічний Саба. Уважно подивіться на футболку дитини. Навіть на звалищі ви знайдете одяг в кращому стані, ніж цей. Але найстрашніше, що Саба має високу температуру. На жаль, одинока мати не може купити ліки в аптеці через бідність. Подивіться, хлопчик п’є гарячу воду без цукру та варення. На жаль, вам не здалося: у чашці лише гаряча вода. В іншій руці цей ангел тримає сухий шматок хліба. У будинку немає навіть шматка сиру. У сім’ї Хубашвілі п’ятеро малолітніх дітей. На обличчях дітей ви майже ніколи не побачите посмішки. Боже, Боже! Це так жахливо! Добрі люди! Ці маленькі янголятка залишилися лише під опікою долі. Найстрашніше, що вони з кожним днем ​​зневірюються. Ми не маємо цього допустити! Добрі люди, давайте не кидатимемо дітей, і так покинутих своїм батьком. Попереду довга зима із похмурими днями. Але доброта, турбота і любов здатні скрасити навіть безрадійсний день для цих малюків.

Коли Раулю було всього 20 днів від народження, через високу температуру в нього почалися сильні судоми. У селі, де жила його родина, не було лікаря, і поки дитину довезли до райцентру, то її паралізувало. В лікарні пролунав жахливий діагноз – ДЦП. Батьки були в шоці, адже вони ще не оговталися після попередньої моторошної трагедії: від дифтерії в них померла дівчинка-первісток, якій було лише один рік і вісім місяців. Можете уявити, як важко їм було прийняти хворобу сина? Ось уже 26 років Рауль живе з постійним болем. Ліва нога в нього так скручена, що її неможливо випрямити. Хребет Рауля викривлений настільки, що внутрішні органи деформовані. Йому боляче навіть дихати. Без знеболюючих і заспокійливих йому не обійтись. Хлопець з дитинства прикутий до інвалідного візка. Він замінив йому ноги, тому що пройти самостійно хоча б декілька кроків він не може.

Дорогі благодійники, переданий вами одяг зігріє цього ангелочка холодною зимою, нехай благословить вас Господь! У Ліки тепер багато гарних суконь, а ще вона підібрала до них тепле взуття. На жаль, проблеми цієї та інших сімей цим не обмежуються, тому час від часу продивляйтесь історії нужденних та нещасних людей у ​​нас на сайті, спілкуйтеся з ними. Щоразу, телефонуючи людині, яка потребує допомоги та підтримки, на іншому кінці дроту ви обов’язково відчуєте молитву за вас і Боже благословення! Обов’язково! Допомагайте таким людям та сім’ям і надалі! У цьому – найкраще служіння Господу!

Біда, біда, друзі! У восьмирічного Заурі епілепсія. І ви уявіть, дитина не приймала ліків ось уже три місяці! Бо у бідних батьків немає грошей ні на таблетки, ні на продукти. Живуть зараз у постійному страху, не знаючи, в який момент у Заурі почнуться судоми і він впаде мертво. Прошу і від себе особисто, і від фонду: давайте подаруємо цій родині тепло своїх сердець і покажемо, як у Грузії вміють підтримувати одне одного зовсім незнайомі люди! У цьому і є сила великодушності – допомагати тому, з ким ти не знайомий, не очікуючи у відповідь подяки!